Вишивка здавна слугує символом українства, своєрідним паспортом українця. На Тернопіллі переконані: вона має зайняти в незалежній Україні почесне місце поруч з Державним Гімном, синьо-жовтим прапором, Тризубом-гербом. Для  цього вже зробили перші впевнені кроки. Передовсім вирішили створити в обласному центрі музей вишиванки, зараз у пошуках для нього приміщення. Логічним продовженням такого задуму стало проведення першого Всеукраїнського фестивалю національної вишивки та костюма „Цвіт вишиванки”.
Тернопільщина заклечалася в розмай вишиванок. Цю красу, це піднесення українського духу – не вимовити словами. Це треба відчути. В обласному центрі міська рада та перевізники навіть підготували тернополянам і гостям міста приємний соціальний сюрприз – ті, хто був одягнений у національне вбрання, впродовж чотирьох днів мали право на безкоштовний проїзд у громадському транспорті. Організатори „Цвіту вишиванки” навіть перейнялися математичною цікавістю: скільки ж може одночасно перебувати в одному місці людей у вишитих сорочках чи блузках? До підрахунку залучили волонтерів. Заступник голови облдержадміністрації Анатолій Вихрущ нині називає цифру – майже п’ять тисяч осіб. Головне – вони одягнули вишиванки за покликом серця, а не із буденної цікавості. Наймолодшою стала п’ятимісячна тернополянка Даринка Кривоніс. Сорочку-льолю  своїй крихітці вишила мама. Серед учасників заходу було чимало знаних у краї особистостей, керівництво обласної влади. Очільник виконавчої структури краю Іван Стойко, скажімо, зазначив, що вишиванка для нього, для українців уже давно стала не лише ужитковою річчю, а чимось особливим, святочним, як випечений мамою хліб, як весільний коровай, як букети спасівського зілля.

Для відомої поетеси з Тернопілля Ганни Костів-Гуски українське вишиття –
Вічна пісня барв і кольорів,
Неповторна музика натхнення,
Шепіт трав і шелест яворів,
І дзвінкі турботи сьогодення.

На фестиваль Ганна Михайлівна привезла виставку, зібрану зі скрині своєї родини. Тут – неповторні вишиті чорні борщівські сорочки та народна ноша, яку одягали її мати й батько, бабуся й дідусь. Узагалі на свято вишиванки з’їхалися майже сімдесят майстрів не лише з Тернопільщини, а й Києва, Буковини, Прикарпаття, Вінниччини, інших областей. Попит на вишиті роботи у тернополян був, тож багато виробів народні умільці мали можливість продати. Крім вишиванок, рушників, крайок і плахт, можна було оглянути чи купити також творіння з бісеру, кераміки, дерева та рогози.
Заспівом фестивалю стало урочисте передавання Тернопільщині естафети культурно-мистецької, громадсько-політичної акції з вишиття „Рушника національної єдності”.  Цей проект стартував 7 червня в Запоріжжі й Тернопілля стало вже чотирнадцятим регіоном, де з хлібом-сіллю, народною музикою у виконанні фольк-гурту філармонії „Веселі галичани” , співами та танцями зустрічали цей всеукраїнський рушник. Церемонія відбулася біля пам’ятника Іванові Франку в обласному центрі. Сувій вишитого полотна тернопільським майстриням у святковій атмосфері передавали кияни – виконавчий директор акції Микола Степаненко та автор ідеї Тамара Степаненко. Принагідно зазначити, що „Рушник національної єдності” вишивають на конопляному полотні, якому понад півстоліття. Довжина його дев’ять метрів і ширина 75 сантиметрів. Візерунок на ньому, як каже Микола Степаненко, – унікальний та містить елементи тисячолітньої історії України – від Трипілля, Київської Русі, початків християнства, козаччини. Відтак орнаментовано Дерево життя, що складається з 27 неповторних квіток (відповідно до сучасного територіально-адміністративного поділу країни). Кроною цього Дерева є гілочка слави – символ єдності України. Подбали й про знак Всесвіту. Вінчає же цей символічний ряд у центрі рушника золотий Тризуб. 25 кращих вишивальниць з Тернопільщини засіяли рушник своїми візерунками. Майже шість годин вишивали його двобічною гладдю. Витвором їхніх, як і багатьох майстринь з інших областей,  умілих рук любувалися мешканці краю наступного дня на Співочому полі. Більше того, кожен охочий міг торкнутися цієї, без перебільшення, національної святині, щоб передати власну добру енергетику цілій Україні.

Учасники та гості фестивалю оглянули й шестиметровий обласний рушник. Його вишивали майстрині з усіх районів у рамках мистецької акції „Єднайся, Тернопілля, вишиттям любові”. Відтепер це вишите творіння будуть виставляти на розмаїтих культурно-мистецьких і суспільно-політичних заходах. Утім, небавом тернопільські вишивальниці знову візьмуться гуртом до роботи. Заступник голови облдержадміністрації Анатолій Вихрущ твердить, що мережитимуть-гаптуватимуть зараз рушники у дарунок для областей, зокрема Донецької, Луганської, Дніпропетровської. Анатолій Володимирович висунув також ідею, аби до такої доброї й похвальної справи долучилися українці, які мешкають чи на заробітках за кордоном. Таку пропозицію вже підтримали у Великобританії. Тож наразі шукають відповідне полотно, аби на ньому розробити певний візерунок.
-  Для нас вишивання рушників – не самоціль, – мовить Анатолій Вихрущ, – а підтримка українських традицій та символів. Вишивка має стати в один ряд з державною атрибутикою й бути одним з елементів національної культури та виховання.
Так, у вишивці не можна уявити собі людину, яка використовує в мовленні ненормативну лексику, заглядає у чарку, не шанує інших чи не любить Україну. Вишиванка прикрашає українця, облагороджує його душу, піднімає патріотичний дух. Тому обласна влада запропонувала проводити в школах свято першого та останнього дзвоника, випускні вечори, відзначення державних свят у національних строях, вишиванках.
Є ще одна у тернополян пропозиція, на яку, як на мене, мали б зважити у вищих ешелонах української влади. Останніми роками до нас повертаються старі чи закладаємо основи нових суто національних свят. А чому в наших календарях не повинно бути Дня української вишивки? Це ж наша сутність, душа народу, наш правічний оберіг. Такою датою могло б стати те ж 26 серпня – день, коли вперше прозвучали позивні Всеукраїнського фестивалю „Цвіт вишиванки”, коли й справді, кажучи поетичними словами Ганни Костів-Гуски, вишиття дух народу в колір заплело, проросло і піснею, і цвітом.