175 років від дня народження С. І. Воробкевича (1836-1903), українського письменника і композитора

«Мово рідна, слово рідне, хто вас забуває,
Той у грудях не серденько, але камінь має».

            Ці слова, в яких виражена любов до нашої рідної мови, нікого не залишають байдужими. Написав їх Сидір Воробкевич, український письменник і композитор. В травні цього року виповнилося 175 років від дня народження цього видатного письменника.
Народився Сидір Воробкевич 5 травня 1836 року в місті Чернівці у сім’ї священика, вчителя богослов’я. Навчався у Чернівецькій гімназії, згодом - у Духовній семінарії, яку закінчив 1861 року. В гімназії він і почав складати вірші й створювати до них музику. Потім був священиком у буковинських селах, де вивчав фольклор і побут місцевого населення.
Музичну освіту Сидір здобував приватно у професора Віденської консерваторії Ф. Кренна. У 1868 році склав іспит на звання викладача співу й регента хору у Віденській консерваторії. З 1867 року викладав спів у Чернівецькій духовній семінарії та гімназії, а з 1875 року - на богословському факультеті Чернівецького університету. Як композитор складав літературні пісні і псалми, компонував хорові твори, сольні пісні та оперети, писав мелодії на власні вірші.
Літературна діяльність Сидіра Воробкевича розпочалася 1863 року, коли в збірнику «Галичанин» було надруковано п’ять перших віршів під загальною назвою «Думки з Буковини». 1877 року він видав перший буковинський альманах «Руська хата».
Сидір Воробкевич - один із засновників і редакторів журналу «Буковинськая зоря».
Перебуваючи на викладацькій роботі в Чернівецькій духовній семінарії, гімназії, університеті, Сидір Воробкевич багато уваги приділяв молоді: уклав пісенники для початкової школи, створив посібники з теорії музики й співу та ін. Виступаючи одночасно як композитор і письменник, він створює чимало віршів, пісень для дітей, серед яких і «Рідна мова».

У літературному доробку письменника - вірші, поеми, оповідання, повісті реалістичного і романтичного характеру. Він розробляв теми історичного минулого: оповідання «Турецькі бранці» (1865), поема «Нечай» (1868), драми «Петро Сагайдачний» (1884), «Кочубей і Мазепа» (1891), писав про тяжку долю селянства: «Рекрути» (1865), одним із перших в українській літературі відобразив життя робітників (драма «Блудний син»).
Але найповніше талант С. Воробкевича проявився в ліричних віршах. Вірш Сидора Воробкевича «Мово рідна, слово рідне», покладений на музику автором, став хрестоматійним. Чимало творів С. Воробкевича перекладено болгарською, німецькою, російською та іншими мовами.
Вагоме місце у спадщині Воробкевича займає вокально-хорова творчість. Понад 30 років композитор працював як диригент з різними хоровими колективами Буковини, які під його керуванням піднялись до рівня професійних. Праця з хорами сприяла творчості митця: часто на репетиції він приносив свій щойно написаний твір, аби перевірити його «живе» звучання.
Композитор писав пісні і хори на слова Т. Шевченка, І. Франка, Ю. Федьковича, М. Шашкевича, на власні тексти. За своїм обдаруванням Воробкевич - яскраво виражений лірик-мініатюрист. Як і в його поезії, так і в музиці найціннішими є мініатюри ліричного характеру, в яких виявилась творча винахідливість і мистецька зрілість композитора. Автор багатьох і різноманітних за жанром літературних, музичних творів - пісень і хорів, романсів, оперет.

            Помер Сидір Воробкевич 19 вересня 1903 року в Чернівцях.