Стаття для газети «Рідне слово» з нагоди відзначення
Дня Соборності та Свободи України
Ідея соборності бере свій початок від об’єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві, а її філософське коріння сягає часів Візантії. Протягом віків її практичним втіленням займались українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик.
Носіями ідеї соборності України традиційно вважаються члени Кирило-Методіївського братства. До цього братства належав і найвідоміший український поет Тарас Григорович Шевченко. Багато зусиль у цій роботі доклали діячі «Руської трійці» на чолі з Маркіяном Шашкевичем, а також інші талановиті українські діячі, зокрема Михайло Драгоманов, Михайло Грушевський, Іван Франко та інші.
Ідею соборності було визначено як одне з найважливіших завдань у процесі українського державотворення наприкінці XIX - на початку XX ст. Зробили це Микола Міхновський та Юліан Бачинський. І тільки згодом цю ідею взяли на озброєння політичні та культурні діячі, спочатку Західної України, а потім і Східної.
Поняття «соборність» означає об’єднання в одне державне ціле всіх земель, які заселяє конкретна нація на суцільній території. Це один із найзаповітніших ідеалів багатьох народів світу. Соборність не обмежується лише ідеєю збирання етнічних земель у рамках національної держави, а передбачає також духовну консолідацію всього населення країни, єдність усіх її громадян, незалежно від їхньої національності.
У ХVIIІ - на початку ХХ ст., коли українські землі були поділені між сусідніми державами: Польщею, Росією, Румунією, Австро-Угорщиною, ця ідея знайшла своє відображення у працях кращих вітчизняних мислителів, оскільки для боротьби за свої національні інтереси Україні була вкрай важливою територіальна єдність.
В результаті ухвалення ІІІ Універсалу Української Центральної Ради 7 листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка, до складу якої увійшло 9 українських губерній. В жовтні 1918 р. у Львові представники західноукраїнських політичних партій створили Українську Національну Раду, а 1 листопада того ж року було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки. Відтоді між урядами УНР і ЗУНР велися переговори про втілення ідеї соборності.
Уряд Західноукраїнської Народної Республіки - Державний секретаріат - у своїй зовнішній політиці під тиском народних мас на перше місце поставив питання державного об’єднання з Наддніпрянською Україною. Досягнення державного об’єднання розглядалося, по-перше, як втілення в життя вікового прагнення українського народу до державної єдності, а по-друге, як засіб об’єднати сили в боротьбі проти зазіхань на українські землі.
Вже 1 грудня членами Ради державних секретарів Західноукраїнської Народної Республіки Л. Цегельським і Д. Левицьким у Фастові було укладено передвступний договір з Директорією УНР. 3 січня 1919 р. Національна Рада УНР у місті Станіславі (Івано-Франківськ) схвалила закон про об’єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Народною Республікою в Народну Республіку. Проголошення злуки було призначено на 12:00 годину 22 січня 1919 р., тобто на першу річницю проголошення IV Універсалу про повну незалежність України.
22 січня було проголошено всенародним і державним святом. День видався погідний та гарний, з легким морозом. Київ був прикрашений національними синьо-жовтими прапорами, гербами. О 9:00 годині ранку в усіх церквах відправляли богослужіння.
Головні торжества проголошення злуки проходили на Софійській площі. При вході з вулиці Володимирської на Софійську площу було зведено тріумфальну арку, прикрашену старовинними гербами. Рівно о 12:00 годині розпочалася урочиста церемонія проголошення Акту злуки. На масовому зібранні Посол Західноукраїнської Народної Республіки Л. Цегельський передав грамоту Національної Ради «Про об’єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Великою Східною Україною» голові Директорії Української Народної Республіки В. Винниченку.
Член Директорії Ф. Швець урочисто зачитав Універсал Директорії: «Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України - Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної Української держави, на добро і щастя українського народу».
Після урочистого проголошення злуки на Софійській площі відбувся молебень, а потім - військовий парад під керівництвом полковника Івана Чмоли. Приймав парад полковник Євген Коновалець.
Століттями розірваний український народ визволився з неволі: Лівобережна Україна вийшла з Російської, а Правобережна - з Австро-Угорської імперій, і возз’єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.
Остаточне ухвалення Акту злуки планувалося на засіданні першого українського парламенту, але історія розпорядилася так, що цей парламент так ніколи й не було скликано. До того часу Українська Народна Республіка вже припинила своє існування. Уже за два тижні після проголошення Акту злуки уряд нашої держави під натиском Червоної армії був змушений залишити спочатку столицю - Київ, а потім і територію України.
Нині День Соборності - це нагадування про те, що сила нашої держави - в єдності українських земель. А поразка Української Народної Республіки нагадує сьогоднішньому українському суспільству про його роль у формуванні якісної і вольової політичної еліти, здатної гідно відповідати на геополітичні виклики, які стоять перед сучасною Україною.
Сьогодні ми віримо, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Ми маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети - розбудови економічно й духовно багатої, вільної і демократичної України, щоб показати нашим пращурам, що ми - гідні нащадки, а зробити це можливо лише працею в ім'я святої пам'яті борців за волю України, добробут нинішніх і наступних поколінь.
