Звичай засівання – один із новорічно-різдвяних звичаїв – є давнім слов’янським звичаєм. Цей звичай помалу забувається, а колись ні одне святкування церковного Нового року або Старого Нового року не проходило без засівальників.
У перший день нового року чоловіки, а частіше хлопчики, ходили від хати до хати, засіваючи хлібні зерна і бажаючи господарям щастя, здоров’я, щедрого врожаю, добробуту. Дівчата і жінки засівати не ходили. Засівали колись обов’язково зерном жита, пізніше почали використовувати і пшеничні зерна.
Донедавна новорічне вітання було таким: «Сію, сію, посіваю, з Новим роком вас вітаю! На щастя, на здоров’я, на Новий рік! Щоб краще родило як уторік. Жито, пшениця, всяка пашниця! Коноплі до стелі, а льон по коліна! Щоб хрещена голівка не боліла!».
Засівальників приймали як бажаних гостей: їх запрошували до столу, кажучи: «Щоб добре все сідало». Де були незаміжні дівчата, то говорили: «Щоб свати сідали».
Колись у деяких місцевостях перший засівальник повинен був обмолотити макогоном сніп жита, що стояв на покутті від Різдва. Це зерно давали курам, щоб краще неслися, або домішували його до посівного зерна. Після закінчення всіх обрядових дій господарі пригощали засівальників, давали їм яблука, бублики, пиріжки та інші ласощі, а часто й дрібні гроші. Для дітей це була велика радість. Зерно, яким хлопчики засівали по хаті, господиня збирала і давала курам, щоб вони краще неслися.
Треба підтримати цю надзвичайну традицію новорічного засівання у тих місцях, де вона існує, і повернути від забуття там, де не звучать щирі слова новорічних побажань.

Хай добре всім живеться, люди,
Земля нам щедро родить і сади.
Хай з нами Божа поміч буде
І береже нас від біди –
Сьогодні, завтра і завжди!