Српски
1
Дружні сайти
Національна рада української національної меншини в Сербії (засновник)
 
1
Уряд Республіки Сербії
 
1
2
Виконавча Рада АК Воєводини
 
1
Посольство України в Сербії
 
Товариство української мови, літератури і культури „Просвіта”
 
Українська Всесвітня Координаційна Рада (УВКР)
 

Світовий Конґрес Українців (СКУ)

 
Европейський Конґрес Українців (ЕКУ)
 
5 Kанал
ЮВІЛЕЇ
АКАДЕМІЯ ПРИСВЯЧЕНА СТОРІЧЧЮ

16 січня 2007 року в театрі ім О. Духновича (колишньому Українському національному театрі) відбулася урочиста академія присвячена століттю з дня народження двох визначних представників українського театрального мистецтва в Закарпатській Україні та Словаччині – Володимира Лібовицького (1906-1984) та Юрія Шерегія (1907-1990).
Юрій Шерегій (уродженець села Дусино Свалявського району) був всебічно обдарованим мицем театру: актором, режисером, педагогом, драматургом та істориком театру. Ще будуче учнем Ужгородської гімназії він заснував пластові театральні гуртки та виступав у театрі „Просвіта”. Під час навчання в Празі він разом з братом Євгеном заснував театр „Верховина”. Пічля повернення на Закарпаття він став директором театру „Нова сцена” в Ужгородді та Хусті, після скасування якого угорською окупаційною владою він через Румунію виїхав в Югославію де заснував ряд драматичних колективів серед русинів Сербії та українців Боснії. В празі він заснував театр „Українська драматична студія”, у Львові та дрогобичі залучився до праці тамтишніх театрів. Після війни став режисером професіональних словацьких театрів у Пряшиві та Кошицях а позаштатно співпрацював з Пряшівським українським національним театром, на сцені якого поставив десять прем’єр, головним чином, із української драматичної  драматургії. В 1954 р. при УНТ заснував 75-членну оперетну групу (хор, балет, оркестр) яка згодом перетворилася в Піддуклянський український народний ансамбль. В ньому для Шерегія (як „українського буржуазного націоналіста”) місця вже не знайшлося. Разом із сімєю він виїхав у Братиславу. Працював режисером словацького та угорського театрів і заснував самодіяльний український Театр ім. Шевченка, який успішно діє по сьогодні (під керівництвом його дочки Ольги Грицак).
Нащадкам Ю. Шерегій залишив 26 рукописних томів спогадів „Моє життя в мистецтві”, з яких довідуємося, що за понад 60 років своєї театральної діяльності він лише на професійних сценах зіграв 129 ролей, поставив 233 прем’єри написав 32 та переклав 28 п’єс. Вже після смерті Юрія Шерегія вийшла друком його капітальна праця „Нарис історії українських театрів Закарпатської України до 1945 року” (Пряшів. 1993 р., 412 сторінок), яка надовго залишиться неперевершеним джерелом відомостей про театральне мистецтво найзахіднішої галузки українського народу.
Директор Державного театру в Кошицях Петро Гимич та завідуючі відділом Словацького театрального архіву в Братиславі Ян Яборнік доповнили вступну доповідь цінними архівними матеріалами про діяльність обох майстрів сцени у Словаччині.
В частині „Спогади” дочка Ю. Шерегія Ольга Грицак наблизила глядачам сімейний портрет свого батька. Левко Довгович зворушливим словом розповів про те, як Євген Шерегій в 1957 р. „витягнув” його із сибірського ГУЛАТ-у в Ужгород, а Юрій – влаштував його на роботу в Чехію. „Обоє вони заохотили мене до національно-виховної роботи, посереднецтвом драматичного мистецтва, співу й музики і я досі залишаюся вірним їх заповітам. На похороні Ю. Шерегія я мав честь виголосити прощальну промову”. Учні Ю. Шерегія Анна Смотер та Михайло Забавський розповіли про велечезний вплив Ю. Шерегія та В. Лібовицького на театральну молодь.

Урочиста академія, присвячена двом визначним представникам театрального мистецтва Закарпатської України та Словаччини, головними організаторами якої була Асоціація україністів Словаччини та Наукове товариство ім. Шевченка в Словаччині, була достойним вшануванням їх пам’яті. Сучасному поколінню вона пригадала майже забуті імена людей, які у надзвичайно важких умовах будували фундаменти театрального мистецтва і поклали стежки до нього.
Проф. Микола Мушинка, д-р філол. наук, академік НАН України (Пряшів)
30 березень 2007 р.
Номер: 21
Рік: 3
1