|
У лютому місяці 127 років тому народилася відома українська поетеса Лариса Петрівна Косач, яка творила під псевдонімом Леся Українка.
Народилась Леся Українка 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському, тепер Житомирської області, в інтелігентній, “літературній“ родині. Її мати - відома письменниця Олена Пчілка, батько - юрист, громадський діяч. Батьки багато уваги приділяли вихованню дітей, яких у сім`ї було шестеро, їх гуманітарній освіті.
Дитячі роки Лесі минали на Поліссі, в краю предковічних соснових борів, таємничих лісових озер, росистих луків. Леся дуже любила музику, старанно вчилась грати на фортепіано. Вважала навіть, що з неї був би кращий музикант, ніж поет. |
Але хвороба (туберкульоз кісток) змусила її перервати це захоплення. Проте музики зовсім не полишила, а глибоке її розуміння, відчуття гармонії, мелодії відлунюється у багатьох творах, про що свідчать уже заголовки: “Сім струн”, “Мелодії”, “Ритми”, “Пісні про волю”, “Лісова пісня”.
Хвороба спричинилась до того, що Леся не змогла ходити до школи, не вчилась у жодному навчальному закладі. Але будучи наполегливою і працьовитою, вона здобула глибокі й різносторонні знання. Особливо добре знала літературу - вітчизняну і світову, володіла класичними і основними європейськими мовами, що дало їй змогу читати в оригіналі твори багатьох письменників світу, перекладати з грецької, французької, німецької, англійської, італійської, польської мов.
Швидкому розвитку письменницьких здібностей Лесі Українки сприяла творча атмосфера, в якій зростала, її оточення, серед якого були Михайло Старицький, Микола Лисенко, Іван Франко. Великий вплив на її духовний розвиток мав дядько Михайло Драгоманов, відомий громадський і культурний діяч. Він намагався ввести Лесю у світ культури різних народів, виховати як свідому громадянку, консультував із найрізноманітніших питань.
Коли дівчинці було 9 років, заарештували за революційну діяльність її тітку Олену Антонівну Косач. Ця подія надзвичайно схвилювала Лесю і вона написала вірш “Надія” - перший відомий нам твір письменниці.
НАДІЯ
Hi долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, -
Там жити чи вмерти, мені все одно;
Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.
[Луцьк, 1880]
Уперше ім’я Лесі Українки з’явилось у 1884 році у львівському журналі “Зоря”, де було надруковано вірші 13-літньої поетеси: “Конвалія” і “Сафо”. З того часу її твори все частіше публікуються у різних виданнях, а 1893 року у Львові вийшла перша поетична збірка “На крилах пісень”. Слова поетеси ширились по Україні. У статті «Леся Українка» І. Франко ставить її творчість поруч із Кобзаревою: „Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої хворої дівчини“. У 1899 році у Львові виходить друга поетична книжка Лесі Українки «Думи і мрії».
Хто не жив посеред бурі,
той ціни не знає силі,
той не знає, як людині
боротьба і праця милі.
Боротьба і праця. Такий був зміст усього життя Лесі Українки, життя, гідного подиву і захоплення.
1 серпня 1913 року в невеличкому грузинському містечку Сурамі відходила у вічність Леся Українка - великий поет України. Звістка про смерть славної дочки України глибокою скорботою озвалася в серцях мільйонів людей.
Винятково велике значення творчості Лесі Українки в історії української літератури полягає в тому, що Леся Українка стала в авангарді творчих сил, що виводили українську літературу на широку арену світової літератури.
Мелодії
Не співайте мені сеї пісні,
Не вражайте серденька мого!
Легким сном спить мій жаль у серденьку,
Нащо співом будити його?
Ви не знаєте, що я гадаю,
Як сиджу я мовчазна, бліда,
То ж тоді в мене в серці глибоко
Сяя пісня сумная рида!
Слово, чому ти не твердая криця
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
Ти моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб'єш…
Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні,
Іншим на втіху, на смуток мені.
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
