Традиційні Церкви, зокрема Римо-Католицька, Греко-Католицька і Православна, приготовляють своїх вірних до великого свята Воскресіння Христового 40-денним постом, який називаємо святим Великим Постом.

Кожний віруючий, слухаючи голос Церкви в часі Великого Посту, повинен переглянути стан своєї душі, совісті та через відречення, стриманість від гріха, зла та різного роду розкошів з одного боку, збагатити себе добрими ділами милосердя, терпеливості, прощення до ближніх з другого боку. Метою Великого Посту є приготування найперше до участі в страстях Христових у Велику П’ятницю, як також радісна прослава свята Христового Воскресіння – Пасхи. Тут коротко розглянемо історію святої плащаниці та обряд її положення на Велику П’ятницю.

Богослуження Великої П’ятниці відзначаються гарними обрядами та змістовними текстами, основна тема яких – застанова над муками і смертю Господа нашого Ісуса Христа. В центрі уваги богослужень і обрядів важливе місце займає свята плащаниця. Ця свята ікона Христа в гробі є складовою частиною обрядів вечірні Великої П’ятниці та утрені Великої Суботи. У цих богослуженнях Церква віддає особливий культ святій плащаниці, бо на ній кривавими буквами виписана історія спасіння людського роду.

Історія святої плащаниці

Плащаниця – це простирадло чи обрус, у яке було загорнуте мертве Тіло Христа Господа, коли Його зложено до гробу.
Церква у перших віках почитала у Велику П’ятницю хресне дерево, що його з початком IV століття віднайшла св. Єлена, мати цісаря Константина. У Щоденнику Паломництва, який залишила для історії паломниця з IV століття Сильвія Аквітанська, читаємо, що у Велику П’ятницю єпископ сідав на престолі, поставленому на Голготі, де був розп’ятий Христос. Перед ним ставили застелений стіл, а на столі клали св. хресне дерево і напис, що був на хресті. Єпископ тримав кінці св. дерева в своїх руках, а вірні один за одним підходили до стола, робили доземний поклін, дотикалися хреста й напису своїми чолами, а потім цілували хрест і відходили.
Звичай почитати св. хрест у Велику П’ятницю перейшов пізніше до грецької Церкви. Під впливом Східної Церкви почитання св. хреста у Велику П’ятницю у половині VII століття перейшло до Західної Церкви, де практикується по сьогодні.
Під час cв. Літургії Чесні Дари покриваються прямокутним покровом, званим також воздухом. Його почали вживати в Літургії у VI столітті. Святий Герман вчить, що воздух є символом того каменя, що ним Йосиф з Ариматеї прикрив Господній гріб. А св. Симеон Солунський каже, що воздух – це символ нагого й мертвого Ісуса, що Його несуть до гробу. І тому на воздусі є деколи зображене зложення Христа до гробу. На Великому Вході диякон несе воздух перед Чесними Дарами. Потім священик ним накриває чашу і хліб і молить потиху тропар: “Благообразний Йосиф, знявши з хреста пречисте Тіло Твоє, плащаницею чистою обвив і пахощами покривши, у гріб новий положив.” Цей грецький звичай мати на воздусі ікону Христа в гробі прийшов до нас у XIV столітті. Він дає початок нашій плащаниці.
У XVI столітті появляється у нас звичай нести воздух-плащаницю з іконою мертвого Ісуса в часі входу з Євангелієм на Великому Славослов’ї утрені Великої Суботи. Вхід закінчувався співом “Благообразний Йосиф...” та поклонінням і цілуванням воздуха-плащаниці. В цьому ж столітті цей воздух з іконою Христа у гробі дістає у нас назву плащаниці. Обряд почитання святої плащаниці перенесено згодом з утрені Великої Суботи на вечірню Великої П’ятниці.
Тепер на нашій плащаниці, крім ікони Христа в гробі, зображені ще особи Божої Матері, Йосифа з Ариматеї і побожних жінок, що брали участь у похороні Ісуса Христа. А довкола плащаниці видніються слова тропаря Великої П’ятниці: “Благообразний Йосиф...”

Обряд положення плащаниці

Культ та виложення святої плащаниці не має літургічних приписів, бо ввійшов у практику Церкви на основі звичаю. Тому по сьогодні немає одного обряду виставлення плащаниці до почитання у Велику П’ятницю та Суботу, бо різні Церкви витворили свої звичаї. Вже в XVII-XVIII столітті почитання св. плащаниці стає загальною практикою і звичаєм цілої Східної Церкви.
Згідно з типіком о. Ісидора Дольницького, обряд виставлення плащаниці в церквах Галичини відбувався так: на вечірні Великої П’ятниці, в часі співу стихири на стиховні “Тебе, що одягаєшся світлом, наче ризою...”, відбувався обхід довкола церкви з плащаницею, що її несли за чотири кінці священики або старші парафіяни. По обході клали плащаницю на окремо приготований для того стіл посередині церкви. При кінці вечірні в часі трикратного співу “Благообразний Йосиф...” усі на колінах приступали до святої плащаниці й побожно її цілували. Божий гріб був прикрашений квітами й лампадами, а за ним стояв хрест без Розп’яття з обрусом на його перехресті.
У типіку д-ра Микити сказано, що на Закарпатті при обході з плащаницею сам священик несе її на своїх плечах і тримає її обидвома руками на голові, а другий її кінець піддержує двоє людей. Обхід буває тільки один раз.
На Східній Україні й Росії у Велику П’ятницю на вечірні при співі “Благообразний Йосиф…” тільки виносять св. плащаницю на середину церкви, а сам обхід з плащаницею відбувається при Великому Славослов’ї на утрені Великої Суботи. В часі обходу священик несе св. плащаницю на своїй голові і під нею ще тримає Євангеліє, яке пізніше кладе на плащаницю при Божому гробі.
Свята плащаниця буває виставлена до почитання аж до Воскресної Утрені. Перед утренею, по відправі надгробного, заносять її до святилища і кладуть на престіл. У наших церквах плащаниця лежить на престолі аж до віддання празника Пасхи, тобто 40 днів, на знак Христового 40-денного перебування на землі по Його воскресінню.
У нашому народі св. плащаниця тішиться справді великим почитанням і любов’ю. Загал наших вірних зберігає у Велику П’ятницю повний піст і приступає натще до св. плащаниці, наче до св. Причастя. До неї приходять не інакше, як на колінах і то часто аж від вхідних дверей церкви. Біля Божого гробу звичайно стоїть почесна сторожа з членів наших молодіжних і старших організацій, подекуди навіть цілу ніч з Великої П’ятниці на Велику Суботу. Поклоніння і цілування св. плащаниці для наших вірних – це дійсно глибоке духовне пережиття і нагода відновити свою віру й любов до Христа Господа, що з любові до нас умер на хресті.