Микола Бажан

Микола Платонович Бажан народився 9 жовтня 1904 року в
м.Кам’янці-Подільському в родині військового топографа. Навчався в Уманській гімназії, а згодом — в Київському Кооперативному інституті та Інституті зовнішніх зносин. Друкуватися почав у київській пресі з 1923 року. Був близький до об’єднання українських футуристів на чолі з М.Семенком. З 1927 р. — член ВАПЛІТЕ, яке очолював М.Хвильовий.
Під час Другої світової війни редагував фронтову газету «За радянську Україну», писав поезії та публіцистичні статті. З 1943 року. Микола Бажан працював на керівних посадах державних органів: заступником голови Ради Міністрів УРСР (1943— 1948), головою республіканської Спілки письменників (1953— 1959), головою редакції Української Радянської Енциклопедії (1958-1983). Помер Микола Бажан 23 листопада 1983 року.
У своїй творчості Микола Бажан пройшов помітну еволюцію. Ранні поезії 1920-х рр. («Рура-марш», «Про жито й кров», «Протигаз» та ін.) позначені впливом футуристів як на формальному, так і на ідейно- тематичному рівнях. Наприкінці 1920-х — початку 1930-х рр. у творах Миколи Бажана відчувається вплив ідей М.Хвильового: «романтика вітаїзму», теорія «азіатського ренесансу», орієнтація на європейську культуру. Яскравим прикладом цього слугують поеми «Розмова сердець», «Гофманова ніч», «Сліпці», «Ґето в Умані». У триптиху будівлі», що складається з поезій «Собор», Брама», «Будинок», поет протиставляє застиглій та застарілій красі готичного собору та барокової брами індустріальний пафос нового будівництва. Засудження «роздвоєності» інтелігенції як негативного явища, котре слід подолати, стає провідною темою поем «Гофманова ніч» та поезії «Смерть Гамлета».



З середини 1930-х рр. Микола Бажан стає «офіційним» поетом (поеми «Безсмертя» (1935— 1937), «Батьки й сини» (1939)). Під час війни поет пише патріотичні твори (поезія «Клятва» (1941), «Данило Галицький» (1942), цикл «Сталінградський зошит» (1943). Антисталінськими мотивами позначена поема «Політ крізь бурю» (1964). У творчості Миколи Бажана 1960-1970-х рр. (збірки «Міцкевич в Одесі», 1957; «Уманські спогади», 1972; «Нічні роздуми старого майстра», 1976; «Карби», 1978) превалюють філософські роздуми поета над власним життям, сутністю мистецтва тощо. Важливу частину поетичної спадщини поета становлять переклади на українську мову творів А.Навої, Д.Гурамішвілі, О.Пушкіна, В.Маяковського, Й.В.Гете, Р.-М.Рільке, А.Міцкевича, Ю.Словацького. Його переклад поеми Ш.Руставелі «Витязь у тигровій шкурі» небезпідставно вважається найкращим слов’янською мовою.