Щойно запалає у Святвечір на небі перша зірка, за святковий стіл збереться велика сім’я Блажевських. Аж понад десять. Всі щороку збираються у своїх батьків – Валентини та Василя Блажевських, які мешкають неподалік Тернополя в селі Біла. Тут свого часу проживала видатна співачка Соломія Крушельницька. В родині цю світової слави артистку дуже шанують. Внучку теж назвали Соломійкою. До того ж сім’я Блажевських – надто співоча. Всі (і старші, і малі) не уявляють власного життя без пісні, танцю.

Як і для Соломії, Біла для Блажевських  не є місцем народження, зате стала для них пристанню та любов’ю життя. Валентина Антонівна відкрила для себе це село у шість років. Сюди її та батьків виселили примусово. Споконвічною їхньою землею була Холмщина (нині Польща). Та радянські й польські комуністи в сорокових повоєнних роках минулого століття вирішили ламати долю сотень й сотень тисяч українців і поляків, насильно вивозити їх з рідних місць. Депортовану сім’ю Валентини Антонівни та її дядька з тіткою в Білій поселили в одну хатину. Через певний час, так би мовити, цю житлову проблему більшовицька влада розв’язала в своєму стилі (просто й трагічно) – виселила аж до Сибіру свідому українську тутешню родину, а у звільнену в такий спосіб оселю поселила теж згорьованих, прибитих бідою людей з Холмщини. Валентині Антонівні судилося ще й стати прийомною донькою в рідного дядька та тьоті.
Василь Блажевський родом з Буковини. Закінчив Чернівецьке залізничне училище, за скеруванням приїхав до Тернополя. На танцях у Білій уподобав собі чарівну Валю. Згодом став з нею на рушник щастя. Разом виховали двох синів і доньку.
Життя в Блажевських, як бачимо, не завжди було встелене трояндами, радше більше колючками. Але як би не було важко, ніколи не розставалися з піснями. Це їхня жага, душа, їхня наснага. Валентина Антонівна тридцять років пропрацювала завідуючою місцевим клубом. Зорганізувала й співала  у фольклорному ансамблі, він мав звання народного. Коли ж десять років тому  прийшов пенсійний вік, а у країні геть чисто забули про розвиток самодіяльних художніх колективів, вона не склала руки. Бо сидіти коло печі – аж ніяк не для неї. Взялася відроджувати колишню добру славу ансамблю „Білівчанка”. Тепер він знову повернув собі звання народного. Двічі-тричі на тиждень до без тями залюблені в народну пісню учасниці фольклорного гурту збираються на репетицію. Розучують, а відтак виконують мелодії, які відомі не лише в Білій. Є в репертуарі й пісні, які привезли ще батьки з Холмщини. Взагалі виконують понад двісті творів. Насамперед обрядові – веснянки, гаївки, обжинкові, весільні, коляди. Співають й козацькі, стрілецькі, повстанські пісні.
„Білівчанку” добре знають не лише на Тернопіллі, а й у багатьох куточках України. Виступав ансамбль, зокрема, у Новограді-Волинському на „Лесиних джерелах”. Давня приязнь поєднує білецьких аматорів сцени зі Севастополем. Тут вони представляли своє мистецтво не раз. Запрошували своїх багатьох друзів з цього чорноморського українського міста на Тернопільщину на Різдвяні свята, разом колядували в греко-католицьких і православних церквах нашого обласного центру.
Як же різдвяно празникує родина Блажевських? Безумовно, дотримується звичаїв, які є в Білій. Хоча до великого віночка місцевих традицій, звісно ж, доплітають певні буковинські та холмські стрічки-обряди.

Валентина Блажевська згадує святкування Різдва Христового в дитинстві. Чи не найбільше чекала, коли на Святвечір принесуть солому або сіно й розстелять його на долівці. А мати візьме та й порозкидає цукерки, горішки. Ото втіхи було шукати солодощі в запашній сушеній траві! Нинішньої Святої вечері Блажевські не посиплять сіном підлогу, вона застелена килимами. Зате, як годиться, покладуть його під святкову скатертину. У кутику ж знайде своє почесне місце й дідух – сніп з розмаїтих сільськогосподарських культур, що символізує достаток, сподівання на наступний дорідний врожай. На столі з’явиться більше, ніж дванадцять страв. Адже до традиційних додадуть ще ті, що готували на Холмщині та Буковині. Скажімо, мати Валентини Антонівни завжди пекла калачі, варила з картоплі балабушки, схожі на полтавські галушки, голубці з пшона та гречки. Чоловік Василь неодмінно приготує колочену квасолю зі смаженою цибулею, з часником, а також оселедець по-польськи.
До столу Святвечора Блажевські також подадуть борщ з грибами, суп з грибами та вівсяною кашею, вареники з картоплею, капустою, вишнями, гриби з часником,  голубці з пшоном, смажену рибу, пісні пампушки, узвар із сушених фруктів, інші страви. Та головною, безумовно, буде кутя. До неї, крім маку, не забудуть покласти меду, родзинок, горіхів і навіть шоколаду.
У маленькій тарілочці кутю насамперед занесуть на цвинтар, покладуть рідним на могили. А коли спалахне перша вечірня зірка, сядуть Блажевські за святковий стіл. У кутю поставлять хрестик із соломи. Запалять свічку. Помоляться. І Святу вечерю почнуть зі споживання саме куті.
Кажуть, кожне село має свої звичаї. І особливо різдвяні. На моїй рідній Яворівщині (Львівська область), скажімо, на Святий вечір ходили колядувати лише старші хлопці і, звичайно, церковний хор, в оселях з нетерпінням чекали й вертепу. В Білій, як розповідає Валентина Блажевська, після вечері шостого січня провідують з колядою хіба що близьких родичів. Різдво тут починають, як і належить, з Богослужіння в церкві. Вертеп і колядники з різдвяним дійством і обрядовими піснями славить народження Ісуса на свято Марії (8січня).
Вертепи на Тернопіллі здебільшого вдало поєднують суто релігійну тематику з появою на світ Божого Сина з національними українськими героями, що вели наш народ до світла, до волі, як-от князь Володимир, гетьман Богдан Хмельницький. В Білій таке різдвяне дійство стали ставити вже за часів Української незалежності. До того, за словами Валентини Блажевської, сценарій стосувався лише біблійної оповіді про народження Ісуса. Такий вертеп зберігся у тому ж Тернопільському районі в селі Козівка. Директор місцевого будинку культури твердить, що кілька років тому хотіли трохи оновити різдвяну постановку, але тутешні мешканці не сприйняли її. Тож тепер, як, може, й сотню літ Козівкою ходять дев’ять осіб, перевтілених в образи Ангела, пастушків, царя Ірода, його вояків, а також розважальних персонажів – Сури та Жида й голосять радісну вість, що Христос народився. Принагідно зазначити, таке дійство розігрують два колективи – дорослий та дитячий.
Ансамбль „Білівчанка”, щоб урізноманітнити різдвяну обрядовість, минулими роками також створив програми відзначення свят Марії та Степана (8 і 9 січня). Побачити ці нововведення могли телеглядачі Тернопільщини, адже дійство відзняло Тернопільське державне телебачення.

... Святвечір з кутею заходить уже в кожну українську оселю. Блажевські його теж зустрічають у здоров’ї, у сподіваннях на краще. Валентина Антонівна неодмінно заколядує:

Пане господарю, пусти нас до хати,
Ми тя будем українську коляду співати.
Засвіти нам свічку, постав на віконце,
Хай засяє Україна, як на небі сонце!

Цю коляду підхопить і внучка Валентини Блажевської – Соломійка Чабан. На Святвечір вона приїде з Тернополя до бабусі й разом з  подружками з Білої – піде від оселі до оселі славити народження Ісуса,  просити його словами коляди: „Даруй щастя, даруй долю нашій славній  Україні”.