Піст має довгу історію. Про нього згадується у всіх релігіях. Говорячи про піст у християнській традиції, звернемося до Старого Завіту, який був приготуванням до Нового.
У Старому Завіті бачимо пошану до посту та розуміння його величі й сили. У пості та послуху Мойсей отримав скрижалі, на яких Господньою рукою були написані Заповіді Божі. Саме після посту Ілля побачив Бога (наскільки це було можливо для смертної людини); на три роки і шість місяців закрив небо, щоб звернути духовні очі грішного народу на їхнього Творця, мовивши: «Живий Господь, Бог Ізраїлів, перед яким я стою! В ці роки не буде ні роси, ні дощу, хіба що за моїм словом» (1 Цар 17, 1-2), тим же наклав піст на народ для спокутування гріхів. Був неушкоджений Даниїл, який по трьох тижнях посту без хліба і води був кинений у яму з левами (Дан 6, 16-22). Через своє непощення Ісаав став рабом брата свого, бо через їжу продав первородство (Бут 25, 30-34). Молитва та піст подарували Самуїла матері (1 Сам 1, 13-16). Піст дав непереможну міць великому героєві Самсону (Суд 13, 4).
У Новому Завіті згадується про сорокаденний піст нашого Спасителя - Ісуса Христа, Який під час сорока днів посту боровся зі спокусами сатани. Наодинці зі Своїми учнями Христос наголошує їм про велику силу, що виганяє бісів, яку дає піст і молитва: «Цей рід не можете вигнати інакше, як молитвою і постом» (Мр 9, 29).
Чому саме 40 днів? Число 40 є символічним у Біблії. Пам’ятаємо ще зі Старого Завіту сорокаденний потоп (Бут 7, 4), сорокарічний пошук Святої Землі ізраїльським народом (Чис 14, 33), 40 днів посту Мойсея (Вих 34, 28), сорокаденний шлях Іллі до гори Хорив (1 Цар 19, 8). З Нового Завіту пам’ятаємо про внесення Ісуса Христа у храм на сороковий день після Різдва, про сорокаденний піст Ісуса Христа (Мт 4, 2), про 40 днів по Воскресінні, які Христос провів на землі (Ді 1, 2).
Щодо вживання їжі у піст, то у перших століттях не було загально визначених правил посту. Одні постили, відмовляючись від усього живого, інші - з живих творінь вживали лише рибу, ще інші - постили до вечора, а потім їли всяку їжу. В IV ст. паломниця Етерія Сильвія говорить про Великий піст монахів: «Прийнявши поживу після Літургії в неділю, не їдять аж до суботи», а з часом про них каже: «Не їдять ні кришки хліба, ні оливки, ні овочів, а тільки воду і трохи мучної юшки» - таку їжу в той час називали «сухою їдою». Згодом Лаодікейський Собор говорить вже до всіх мирян: «Через Чотиридесятницю постити зі сухою їдою». Суботи і неділі хоча не були посними, однак, у ці дні їли лише визначену їжу: хліб, овочі, рибу, іноді молоко.
богослов
