Перший вчитель української мови у Кулі

По прибутті українців з Боснії на територію Воєводини, після початкових труднощів, з якими вони зустрілися на самому початку нового життя та зі створенням елементарних умов для життя, виявилося, що існує насущна потреба в організації культурно-просвітницької діяльності, спрямованої на збереження національної ідентичності.
Було б нереально очікувати, що це для нас, українців, зробить хтось інший, тому включилися активісти, малочисельна українська інтелігенція та студенти, а в першу чергу Іван Терлюк, які ініціювали активність у даному питанні.
В цей час у Вербасі успішно функціонувало вивчення української мови з елементами національної культури, яке проводила вчителька Слава Біленька. Тому зрозуміло, що і в Кулі, як в осередку, де проживала найчисельніша українська громада у Воєводині, необхідно було організувати навчання української мови. Таких спроб у Кулі було і раніше. Найперше вивчення української мови намагалася організувати секретар ОШ ім. Іси Баїча Іванка Лещишин, яка не знайшла офіційну підтримку відповідних органів.
Щоб реалізувати поставлені цілі, делегація у складі Івана Терлюка, Симеона Сакача та вчителя Михайла Ковача вирішила обійти всі школи Воєводини і знайти кандидата на місце вчителя української мови. В Учительській школі в Сремській Мітровиці у четвертому (випускному) класі навчався майбутній перший вчитель української мови в Кулі та наш співрозмовник Петро Курман.

Петро Курман народився 25 серпня 1945 року в селі Гаєва, близько Прнявору, у сім’ї Івана Курмана та Юліани (дів. прізвище Пацюк). Петро був першою дитиною. Він мав молодшого брата Володимира і сестру Анкіцу. Петрові баба та дідо по батьковій та по материнській лінії в Боснію переселилися з Тернопільської області у 1900 році. У 1952 році переселилися в село Шашінці, що знаходиться біля Сремської Мітровиці. Тут вони займалися в основному сільськогосподарськими роботами, тут, в Шашінцях, і померли батько Іван (1916-1992) і мати Юліана (1919-1996).
У цей час, коли його батьки переселилися до Шашінців, Петрові виповнилося сім років і тут, в Шашінцях, він почав ходити в початкову школу, а Учительську школу він закінчив 1967 року в Сремській Мітровиці, у першому випуску цієї школи.
Саме під час його навчання в Учительській школі у 1966 році в Сремську Мітровицю прибула делегація з Нового Саду: Іван Терлюк, Симеон Сакач та Михайло Ковач, які займалися пошуком кандидата на місце вчителя української мови в Кулі.
У 1967 році, після закінчення Учительської школи, Петро, згідно з договором з представниками делегації із Нового Саду вирушив у Новий Сад для вдосконалення української мови, культури та історії, яке тривало три місяці.
У вересні 1967 року почав працювати вчителем української мови, культури та історії в початкових школах ім. Іси Баїча та ім. Петефі бригади в Кулі. Попередньо в серпні відбулися батьківські збори, на яких батьки висловили необхідність вивчення української мови їхніми дітьми. Після цих батьківських зборів учитель Петро Курман зібрав близько 200 дітей, які були зацікавлені у вивченні української мови.
У 1969 році Петро одружився зі Стефанією Закович. У цьому ж році пішов на військову службу в ряди Югославської Народної Армії, яка проходила в місті Тітовій Ужіці протягом 18-ти місяців. У цьому часі Петра в школі замінював Євген Кулеба. Повернувшись з армії, Петро українську мову викладав аж до 1979 року, коли зайняв посаду класного керівника. В 1980 році після державного екзамену Петро поступив у Педагогічну академію в Сомборі, яку успішно закінчив того ж року.

Разом з дружиною Стефанією виховали двох дітей: сина Алека та дочку Ліду, які подарували їм трьох онуків: Сергія, Дар’яну та Ніколіну.
Петро Курман відразу по прибутті до Кули зайнявся організацією культурного життя українців у цьому місті. В 1968 році почав працювати український гурток в Культурному центрі, який організував учитель Петро Курман. В рамках цього гуртка працювали драмгурток та декламаторська і вокальна групи.
У гуртку, крім української молоді та дорослих, займалися і громадяни інших національностей, які проживали в Кулі.
Цього ж 1968 року Петро Курман з допомогою відомого кульського режисера Петра Уєвича почав свою режисерську діяльність. Він був режисером та актором одноактової п'єси «Любов» автора Євгена Кравченка, пізніше драм «Під червоною калиною» та «Коли сходило сонце». В роботі драмгуртка особливо активними були Петро Гелебан (актор та сценограф), Віра Ліщишин, Марія Ребчак, Оля Боднар, Василь Сем’янів-Чорний, Ярослав Бабій та інші. Члени драмгуртка та декламатори брали активну участь в різних оглядах, а члени вокальної групи брали участь у Фестивалях «Червоний пуплях» та «Червона ружа».
Крім прем'єр у Кулі, драмгурток гастролював у місцях, де жили українці: Прняворі, Вуковарі, Баня-Луці та Вербасі. Перший український бал у Кулі в 1971 році організували Петро Курман разом із Дмитром Мацевком та Василем Сем'янівим-Чорним.
Тут треба згадати і заслугу Петра Курмана в заснуванні 1989 року Товариства української мови, літератури та культури, якому пізніше надано ім’я «Просвіта».

Український гурток був основою, з якої зародилася ідея створення Культурно-мистецького товариства в Кулі. Реалізація цієї ідеї відбулася 1981 року, а Товариство отримало назву - ім. Івана Сенюка. Вчитель Петро Курман є один зі засновників даного Товариства, був членом президії, заступником голови Товариства і активістом. Починаючи з 1991 року зі збільшенням обов'язків у школі перестав займатися культурною діяльністю. Закінчив професійну кар`єру у 2009 році в ОШ ім. Іси Баїча в Кулі виходом на заслужену пенсію, випустивши в світ дев’ять поколінь учнів. У сьогоднішній час навчає дітей риболовлі у Спілці риболовів «Амур» та у вільний час сам займається риболовлею.