Осінь, особливо пізніша, це був час, коли вже зібрали збіжжя, городовину й садовину, коли закінчився час важкої та поспішної праці і наставав час відпочинку й перебування по хатах, приготування до нового року. Наставав тоді теж час і планування та закладання нових родин, час весіль. Це було в житті нашого народу дуже важливим дійством.
Вечерниці відбувалися всю зиму та осінь, навіть кожного вечора. Починалися вони спільною працею дівчат (прядення, вишивання, лущення кукурудзи, дертя пір'я). Далі приходили хлопці, всі спільно співали, жартували та танцювали, якщо це не був піст (Пилипівка перед Різдвом). Далі була спільна вечеря, на яку складалися всі, а приготовляли її вже в час вечерниць під наглядом «вечерничної матері». Це була старша, поважна жінка, в хаті якої сходилися, і яка мала наглядати над молоддю. У новіші часи звикли називати «вечерницями» просто забави з танцями..
Сезон сватання припадає на Пречисту, що знайшло віддзеркалення в народних приказках. Молоді дівчата просили Божої Матері про заміжжя: 

– «Святая Пречиста, покрий землю листочком, а мене молодую віночком». 
– «Пречиста – дівка чиста, Покрова – дівка готова, а П’ятьонка – оддай мене матінка», говорили в народі. Це пов`язане з тим, що колись українці весілля робили в осінній час. Шлюбний час колись починався у давнину саме восени, коли в господарстві було всього вдосталь. Навесні та влітку, в розпалі сільськогосподарських робіт, одружувалися рідко. 
До Покрови завершувався період сватань і приготування до весіль, що починався після Успіння Пресвятої Богородиці. За українською народною традицією Покрова опікувалася шлюбом, та саме після неї в Україні, відбувалося багато весіль. Давали для цього можливість зібраний урожай та більше вільного часу. Весілля в українській традиції закінчувались більш-менш за два тижні до Пилипівського посту. 
За народною українською традицією, до свята мученика Димитрія Солунського закінчувався час весіль – через два тижні починається піст, тому після Дмитра сватів не посилали.  В народі казали «До Дмитра дівка хитра...» тощо
Багато осінніх обрядів, незважаючи на те, що відноситься до християнських свят, сягають своїм корінням у сиву давнину. Обряди осіннього циклу були також спрямовані на родинне життя, саме тоді у селах відбувалися весілля. 
Завершувалося осіннє обрядове коло передріздвяним постом, званим Пилипівкою. На день смерті апостола Пилипа (27 листопада) влаштовували заговини, або, як казали в Галичині, «запусти». Ходили в гості до родичів, кумів, сусідів.
Зараз багато звичаїв уже втрачено, однак немало із них, дякуючи тому, що вони пов’язані з церковними святами, надалі побутує в щоденному житті: наприклад досі люди святять на Спаса яблука і др.