У березні місяці народилася видатна українська поетеса, перекладачка, громадська діячка Леся Українка
Народилася Лариса Косач( Леся Українка-літературний псевдонім поетеси) 25 лютого 1871 року в містечку Новгород Волинському. Батько письменниці, Петро Косач був освідченою прогресивною людиною. Мати,Ольга Косач,- відома в українській літературі письменниця під псевдонімом Олена Пчілка. Свій перший вірш Леся Українка написала у восьмирічному віці. Вірш «Надія» позначено 1880 роком, а вже через декілька років поетичні публікації, підписані промовистим псевдонімом Леся Українка, почали з’являтися в пресі регулярно. 1893 р. у Львові вийшла перша поетична збірка “На крилах пісень”.  
Друга збірка «Думи і мрії» видана у Львові 1899 року. Письменниця друкується в журналах «Народ», «Житє і слово», «Літературно-науковий вісник», готує нову збірку. «Відгуки», яка вийшла у Чернівцях 1902 р. У 1881 році несподівано важко захворіла. Виявили невиліковний кістковий туберкульоз. Леся лікувалася в Єгипті і Греції, в Німеччині й Австрії. До процесу загострення кісткового туберкульозу додалася невиліковна хвороба нирок. Вона померла в м. Сурамі (Грузія) 1 серпня 1913. Відлетіла "на крилах пісні".
Винятково велике значення творчости Українки в історії української літератури полягає в тому, що вона збагатила українську поезію новими темами й мотивами. На переломі 19 — 20 вв., використовуючи мандрівні сюжети світової літератури, Леся Українка стала в аванґарді творчих сил, що виводили українську літературу на широку арену світової літератури.
У творчості Лесі Українки дуже помітна тема батьківщини, тема свободи України, її не можна обійти стороною.
"До тебе, Україно, наша бездольная мати, струна моя перша озветься…" - цими рядками відкривалась перша поетична книжка Лесі Українки. І перша, і остання струна її ліри належали Україні.
Леся Українка - співець мужності і боротьби - здобула найпочесніше ймення поетеси народної.

                                                                                                                                               

Слово, чому ти не твердая криця

Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
Ти моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб'єш...
Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні
Іншим на втіху, на смуток мені.
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.

  *****

Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
"Що, болнть?" – мене питали,
Але я не признавалась –
Я була малою горда, –
Щоб не плакать, я сміялась.
А тепер, коли для мене
Жартом злим кінчиться драма
І от-от зірватись має
Гостра, злобна епіграма, –
Безпощадній зброї сміху
Я боюся піддаватись,
І, забувши давню гордість,
Плачу я, щоб не сміятись.

 *****

Надія

Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно;
Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки...
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.