В місяці серпні цього року наповнюється 100 років від дня смерті видатної української письменниці Марії Олександрівної Вілінської, яка творила під літературним псевдонімом Марко Вовчок

Народилася Марко Вовчок  10 (22) грудня 1833р. в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій дворянській сім'ї. Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові. На формуванні поглядів письменниці позначилося тривале перебування в інтелігентних сім'ях родичів. В салоні її тітки К. П. Мардовіної в Орлі збиралися відомі письменники й фольклористи. Там Марія познайомилася з майбутнім своїм чоловіком, українським фольклористом і етнографом О. В. Марковичем, який відбував заслання в Орлі за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського

товариства. Проживаючи в 1851 — 1858 рр. у Чернігові, Києві, Немирові на Вінниччині, Марія досконало вивчила життя, культуру, мову українського народу. Пізніше у Петербурзі (1859) вона вже як автор збірки “Народні оповідання” потрапляє в коло таких літераторів, як Т. Шевченко, І. Тургенев, М. Некрасов, О. Плещеев, О. Писемський, польський поет і драматург Едуард Желіговський. По-дружньому прийняв письменницю також гурток українських культурних діячів у Петербурзі, зокрема колишні кирило-мефодіївці В. Білозерський, М. Костомаров, а також П. Куліш, який ще до того редагував і видавав її твори. 
Збірка перших творів Марка Вовчка, написаних у немирівський період життя, вийшла в Петербурзі під назвою “Народні оповідання” (1857). У Немирові написані більшість її перших оповідань російською мовою (збірка “Рассказы из народного русского быта”, 1859), повість “Інститутка”, що її письменниця почала 1858р. в Немирові, а завершувала наступного року в Петербурзі. Незважаючи на те що до першої збірки “Народних оповідань” увійшло одинадцять невеликих творів (серед них оповідання “Сестра”, “Козачка, “Чумак”, “Одарка”, “Сон”, “Панська воля”, “Викуп”), вона справила велике враження на літературно-громадську думку. Найвищого мистецького рівня досягає Марко Вовчок у зображенні трагічної долі жінки-кріпачки, яка в тогочасному суспільстві була найбільш гнобленою, приниженою й безправною істотою. Цей образ посідає центральне місце в обох книжках “Народних оповідань”, а також у “Рассказах из народного русского быта”, “Інститутці”.
У перші роки проживання за кордоном закінчені оповідання “Ледащиця”, “Пройдисвіт”, написане оповідання “Два сини” (1861). Період перебування за кордоном особливо характерний тим, що Марко Вовчок як український прозаїк розробляє жанри психологічної повісті “Три долі” й оповідання “Павло Чорнокрил”, “Не до пари”.
Марко Вовчок писала і для дітей, її історичної повісті та оповідання для дітей “Кармелюк”, “Невільничка”, “Маруся” добре відомі багатьом поколінням. Марко Вовчок створює жанр соціально-побутової казки “Дев'ять братів і десята сестриця Галя”, Частина цих творів увійшла до другої збірки “Народних оповідань” (Петербург, 1862). Активно виступає письменниця в жанрі повісті російською мовою: “Жили да были три сестры”, “Червонный король”, “Тюлевая баба”, “Глухой городок”. Ряд оповідань і казок, написаних французькою мовою, Марко Вовчок друкує в паризькому “Журналі виховання і розваги” П.-Ж. Сталя.
Марко Вовчок збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання “Козачка”, “Одарка”, “Горпина”, “Ледащиця”, “Два сини”, баладного оповідання “Чари”, “Максим Гримач”, “Данило Гурч”, соціальної повісті “Інститутка”, психологічного оповідання й повісті “Павло Чорнокрил”, “Три долі”, соціальної казки “Дев'ять братів і десята сестриця Галя”, художнього нарису “Листи з Парижа”.
Історичні повісти та оповідання для дітей “Кармелюк”, “Невільничка”, “Маруся” ще за життя Марка Вовчка здобули широку популярність. Повість “Маруся”, була перекладена кількома європейськими мовами. В переробленому Ж. Сталем вигляді вона стала улюбленою дитячою книжкою у Франції, відзначена премією французької академії і рекомендована міністерством освіти Франції для шкільних бібліотек. Найвизначніша історична повість-казка Марка Вовчка “Кармелюк” написана в 1862 — 1863 рр.
З творчістю Марка Вовчка зростає міжнародна роль української літератури. Твори Марка Вовчка за її життя, починаючи з 1859 р., з'являються в чеських, болгарських, польських, сербських, словенських перекладах, виходять у Франції, Англії, Німеччині, Італії та інших європейських країнах.

Зла Колючка і Добра Троянда - уривок -   Була собі оселя, в якій жила вдова з дочкою. Мати була нікчемна, дочка ще гірша. Всі люди за десять верстов навколо ненавиділи і унікали їх. По сусідству у бідній хатині жив своєю працею моторний чоловік. Це був дроворуб. Одного ранку під час бурі дерево в лісі впало й роздушило його. Бідний дроворуб залишив після себе дочку, яка, оплакавши свого батька, опинилася в такій скруті, що змушена була піти служницею до злої вдови, яка доводилась їй тіткою і яка жила з своєю пихатою дочкою, двойорідною сестрою бідної дівчини. Вона не брала ніякої плати, а робила в неї за хліб і воду: „За це я й буду вам служити”, - сказала дівчина. Домовились. Першого дня все було добре, і бідна Троянда, як називали сироту, присягалась на молитовнику свого батька, що ніколе не покине, щоб не трапилось, родичів, які врятували її від злиднів. Та на другий день вона вже зазнала лиха. Мати й дочка одразу відчули до неї таку неприязнь, що її доля, незважаючи на доброту дівчини, здавалась її нестерпною. Спитаєте, може, чому її так не злюбили ? Зла Колючка, дочка господині, була, як це свідчило її прозвище, жорстока і зла, і це так ясно відбивалось на її обличчі, що хоч воно було вродливе, усі мали огиду до неї. У доброї Троянди, навпаки, було ангельське обличчя, на якому відбивалась серддечна доброта дівчини, і коли вона бувала дома, то люди, замість того щоб іти далі, спинялись перед дверима погомоніти з нею, або всміхнутися їй, чи просто сказати кілька добрих слів. Мати і дочка дуже заздріли, коли хтось звертав увагу на Троянду, і вони поклали собі помститися їй. Нещасна добра Троянда весь час багато працювала, вона справляла всу роботу в хаті, тоді як Зла Колючка тільки цікавилась прикрасами і завжди гуляла без роботи. Добра Троянда працювала від щирого серця, страждала і терпіла суворе поводження з нею жорстокої тітки і всі несправидливі образи Злої Колючки, не нарікаючи і не скаржачись. Незважаючи на все, вона любила свою тітку й двоюрідну сестру, адже це було все, що залишилося від її батька, і вона багато б чого віддала, щоб її любили так само ! Іноді вона сумними ночами мріяла про те, яке б це було чудове життя, якби всі щиро любилися в цій оселі і якби це почуття було взаємне. Вельми сподіваючись на майбутнє, почуваючи себе самотньою нині, вона зогрівала своє тривожне серце невизнаним прихильним почуттям, яке весь час жевріло й ніколи не вгасало. Час минав, та взаємини й далі не кращали. Навпаки, з дня на день її тітка й двоюрідна сестра ставали ще лютішими. Вони її били, вони її мучили голодом. Та Добра Троянда не скаржилась, вона намагалася розчулити їх. Дівчина залишилась такою, яка була, тільки біль розквітла, і хоч журилася, та ставала все кращою.