Цими днями з’явилася книжка Павла Головчука під назвою “Стіжки”, у якій зібрані його літературні твори різних жанрів, поділена вона на сім частин. Книжка “Стіжки” вийшла з друку накладом самого автора, видана у Липовлянах, що в Хорватії. Передмову до книжки написав Михайло Ляхович з Торонто в Канаді.

У першій частині автор помістив свої дослідження з розповідей перших поселенців із Галичини до Боснії, їхні перші дні в цьому краю. Тут знаходимо й записи про знущання над поселенцями та як їх брали на сміх, навіть зі сторони державного королівського уряду. В книжці можна знайти кілька прикладів з життя до початку Другої світової війни.
У другій частині Павло Головчук публічно звертає увагу на ностальгію за селом Дев’ятина, з якого він родом, під заголовком “Німі свідки, що поволі вмирають”.
У третій частині автор на відстані часу оприлюднює власні спогади про підпільну працю запровадження коридору між Україною в ярмі комуністичного режиму Радянського Союзу та вільним західним світом з групою молодих людей з Боснії, у якій сам брав участь в чільній позиції, для передання правдивих інформацій про події в Україні, боротьбу її інтелігенції за волю і незалежність. Ці спогади Павло Головчук занотував під гаслом: “Ми горді за це!”.
У четвертій частині книжки знаходяться подорожні записи з перших поїздок до України.
У п’ятій частині автор продовжує видання своїх сатирично-гумористичних оповідань на сучасні теми в суспільстві через уста діда Панаса Бездольного. А в шостій частині свою сатиру на суспільні теми Павло Головчук висловлює через уста віртуальної актриси Феськи Язикатої.
До сьомої частини “З поетичного зошита” Павло Головчук помістив свої перші поетичні доробки, яких не друкував у своїх попередніх виданнях, а також епітафії, епіграми та жартівливі поетичні твори.
У кінці своєї передмови до книжки “Стіжки” Михайло Ляхович зобразив характерність та значення творчих доробків Павла Головчука такими словами:
“Він зрозумів важливість збереження української ідентичності, пісні, мови на цих просторах, куди нас закинула доля. Але його творчість не лишається обмеженою турботами маленької громади українців на Балканах. Вона віддзеркалює внутрішній світ кожного українця, де б він не жив, чи у велелюдному Києві, чи в княжому Львові, чи в Богом забитій Дев’ятині в Боснії, чи в преріях Канади. З точки зору українського населення колишньої Югославії ця книжка важлива ще й тому, що вказує нам на те, що ми, хоч невеличка гілка на тілі великого українського народу, але іще не всохли, а й далі приносимо плоди. Ця книжка підносить на вищий рівень мистецтва всі наші терпіння, всі наші мрії, всі наші недоліки і всі наші чесноти. Ми ще живемо, дякуючи невтомній праці, самопосвяті і любові до власного народу таких людей, як Павло Головчук”.