Будеш батьку панувати
Поки живуть люди;
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть.
(Т.Шевченко)

Ці слова  Т.Шевченка  присвячені Івану Котляревському дійсно були пророчі. У вересні місяці наповнюється 238 років від дня народження великого славного творця українського слова, письменника, драматурга Івана Котляревського, діла якого незважаючи, що пройшли віки від його народження живуть і вражають своєю красою і по нині. Напевно немає українця що не знає за ,,Наталку Полтавку“, яку написав Іван Котляревський. Його твори і по сьогодні входять до шкільних програм. І по-сьогодні глядачі захоплено зустрічають постановки його творів ,,Наталку Полтавку”, ,,Енеїду”, ,,Москаля чарівника”.

Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня 1769 року у Полтаві в  родині дрібного дворянина, що служив канцеляристом у Полтавському магістраті.  Тут, у Полтаві, серед мальовничої природи над Ворсклою, в обстановці, дуже  близькій до сільської, і минули дитячі та шкільні роки Котляревського. Перші  знання хлопець дістав у парафіяльній школі, яка існувала в Полтаві ще з  XVII століття і в якій за тодішніми звичаями дітей навчав дяк. Згодом, у 1780 —  1789 роках, Котляревський вчиться у Полтавській духовній семінарії.  1789 р. Котляревський залишає семінарію, не закінчивши її повного курсу. Спочатку він  служив чиновником у різних полтавських канцеляріях, пізніше був домашнім  учителем у поміщицьких родинах на Полтавщині.  Саме на цей час — середина 90-х років XVIII ст. — і припадає початок роботи  Котляревського над поемою «Енеїда».  Дванадцять років (1796 — 1808) перебував Котляревський на військовій службі.  Сіверський полк, в якому він служив, брав участь у задунайському поході  російської армії 1806 — 1807 pp. під час російсько-турецької війни. За виявлену  хоробрість у боях та за уміле виконання дипломатичних доручень його було  декілька раз нагороджено, надано чин капітана.
Але і в період військової служби  Котляревський продовжував писати: про це свідчить його «Пісня на новий 1805 год  князю Куракіну», написана у 1804 році.   На початку XIX ст. Котляревський уже був широко відомий як  письменник, як автор поеми «Енеїда», перші три частини якої з'явилися двома  виданнями у 1798 і 1808 pp. Крім того, поема  поширювалася і в численних рукописних списках.  Пішовши у відставку і не влаштувавшись на службу в Петербурзі, Котляревський  через деякий час оселяється у Полтаві і займає в 1810 р. посаду наглядача в  Будинку для виховання бідних дворян.  Коли почалася Вітчизняна війна 1812 року, Котляревському як офіцерові було  доручено сформувати 5-й козачий полк. Повернувшись знову до Полтави, Котляревський із запалом віддається театральній  діяльності. Він бере участь у влаштуванні любительських вистав, виконуючи ряд  комічних ролей в популярних тоді п'єсах Княжніна. У 1816 p. його було призначено  директором Полтавського театру. Зрозумівши, який величезний талант у  актора-кріпака Щепкіна, що виступав у складі гастролюючої в Полтаві трупи  Штейна, він близько сходиться з ним, допомагає викупити актора з кріпацтва. В  цей час Котляревський пише п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», які й  були з успіхом поставлені в 1819 p. Спільна театральна діяльність Котляревського  і Щепкіна протягом чотирьох років (1818 — 1821) дає відчутні результати:  Полтавський театр стає провідним на Україні, про нього шириться добра слава.  Взагалі Котляревський у ці роки був глибоко обізнаний з культурно-мистецьким  життям країни, підтримував тісні зв'язки з рядом письменників, журналістів,  науковців. Він дуже добре знав пам'ятки старовини, прекрасно розбирався в  українському фольклорі та етнографії.
В останні роки життя Котляревський майже не виїжджає з Полтави. Останні  роки  життя він зовсім мало виходив з дому, але його безперервно відвідували  друзі й знайомі. Незадовго перед смертю він відпустив на волю дві сім'ї своїх  кріпаків і роздав родичам та знайомим усе своє майно. Помер Котляревський 29  жовтня 1838 року у Полтаві. На похорон зійшлося населення всього міста, виявляючи свою  глибоку шану великому письменникові і простій, щирій, гуманній людині. М. Коцюбинський, характеризуючи роль І. П.  Котляревського в розвиткові української культури, підкреслив, що ,,занедбане й  закинуте під сільську стріху слово, мов фенікс з попелу, воскресло знову... і  голосно залунало по широких світах” із його творів.