Павло (монаше Йосафат) Воротняк народився 7 липня 1948 р. у с. Брезік у Боснії в працьовитій багатодітній родині. У 1965 р. юнак Павло вступив до новіціяту отців Василіян у містечку Кула (Сербія). В 1966 р. склав перші монаші обіти, а в 1974 році - вічні. Вивчав філософію і богослов’я спочатку в Папському університеті св. Ансельма в Римі, продовжив богословські студії в Папському Східному Інституті в 1975-1977 рр., де отримав ліценціат. Висвячений на священика 29 червня 1975 р. Папою Павлом VI. Потім працював як греко-католицький священик у колишній Югославії, розбудовував українську греко-католицьку парафію у Кулі.

У 1992 р. настоятелі Василіянського Чину скеровують о. Йосафата в Україну. В його арсеналі вже був немалий досвід душпастирської діяльності і вміння працювати з людьми. Спочатку як соцій та магістр Крехівського новіціяту, а потім як настоятель василіянського монастиря св. Юрія у Червонограді (1994-1997) молодий роками і духом священик поринув у вир різноманітної праці. В Кристинополі (стара назва Червонограда) він тісно співпрацював із педагогами в ділянці християнського виховання учнівської та студентської молоді, короткий час був директором ліцею при монастирі і заохочував його вихованців обирати дорогу служіння Богові, також був організатором духовних вечорів, на яких присутні мали можливість отримувати відповіді на поставлені запитання на духовні теми.
У 1997 р. його призначають парохом церкви св. Андрія у Львові. Короткий час він очолював катехитичну комісію Львівської архиєпархії УГКЦ, готував до друку різні видання катехитичного змісту.
Отець Йосафат був також ініціатором створення сестринства ім. св. Терені (1998 р.), біблійного товариства молоді “Благовіст” (2000 р.), товариства юристів-католиків ім. св. Томи Мора (2001 р.).
Окремої уваги заслуговує редакторсько-видавнича діяльність о. Йосафата, яка частково була висвітлена в рамках святкувань 110-ліття часопису “Місіонар”. Ще як ігумен в Кристинополі він дописував до журналів “Місіонар” і “Світло” (Торонто), порушував важливі моральні теми, які, на його думку, повинні були заохочувати читачів до практикування християнських засад. Коли у вересні 1997 р. він був призначений редактором часопису “Місіонар”, то ще більше активізував всі свої потенційні можливості для написання конкретних матеріалів.
У травні 2004 р. о.Йосафата перевели до Боронявського монастиря на Закарпатті, де присвятив себе будівництву монастирського комплексу і довів його майже до кінця.
Через надто велику фізичну вичерпаність, о. Йосафат захворів на важку недугу. Після операції в Києві він прибув до Кули, де розпочав свою священичу місію. У цьому місці, де колись збудував церкву св. Йосафата та монастир оо. Василіян, о. Йосафат лікувався, але й далі не здавався, молився, давав поради, працював.
У жовтні 2008 р. стан здоров'я о. Йосафата нагло погіршився.
22 жовтня перед обідом перестало битися велике серце о. Йосафата.
... Згасла одна свічка... яка служить іншим, а сама згоряє...
Вічна йому пам'ять!

За пропозиціями настоятелів Василіянського Чину, тлінні останки о. Йосафата поховані в Україні.
З 26 на 27 жовтня домовину привезли до Львова. 27 жовтня після панахиди з о. Йосафатом попрощалися вірні храму св. Онуфрія, а опісля домовину перенесли до церкви св. Андрія, де ввечері Владика Гліб Лончина відправив монаший парастас і Чин похорону. 28 жовтня тут відбулася Божественна Літургія, яку очолив Протоігумен о. Йоанікій Чверенчук, ЧСВВ у співслужінні дуже великого числа священиків (понад 50). Після останнього цілування, на якому були присутні у великій кількості монахи і монахині різних Чинів і Згромаджень та вірні, о. Йосафата поховали у с. Малехів поблизу Львова, де вже поховані заслужені отці Василіянського Чину.