Зібрались ми сьогодні ще раз у цьому святому храмі: священики, монахи, монахині, рідні, і всі ми, щоб молитовно цією Святою Літургією попрощати і випровадити до дому Отця Небесного о. Йосафата Павла Воротняка, який ціле своє трудами сповнене та повне посвяти і жертви життя віддав на служіння Богу і своїй Греко-Католицькій Церкві у рідному Чині св. Василія Великого.

Цього року, 6 липня, о. Йосафат відзначив 60 років земного життя, і часопис «Місіонар» з пошани його Ювілею опублікував статтю під заголовком слів псалмопівця: «Язгадую, Господи, вночіТвоєім’яібережузаконТвій», щоб схарактеризувати життя і діяльність о. Йосафата, який від молодості зберігав Божий закон, бо вже 1965 р. на 17-му році свого життя вступив до новіціяту Отців Василіян тут, у Кулі, де рік пізніше, 1966 р. склав Перші Обіти. Вічні Обіти склав 1974 р. в Римі, де і студіював. А 29 червня 1975 р. Святіший Отець Папа Павло VI висвятив його на священика.
Своє священиче служіння о. Йосафат розпочав тут, на парафії в Кулі. Розгортаючи свою духовну діяльність, він помагав і Сестрам Служебницям, і Сестрам Василіянкам, і за його порадою не одна молода дівчина вибрала і вступила в стан богопосвяченого життя.
У часі підпілля Греко-Католицької Церкви в Україні, з доручення Головної Управи Чину, о. Йосафат виконував послуги і для монахів, і для Церкви в Україні, наражаючись на небезпеки.

Завдяки його зусиллям і невтомній праці споруджено цей святий Божий храм і посвячено на честь св. священномученика Йосафата, якого монаше ім’я і він сам собі вибрав, та з якого храму його тепер випроводжаємо на останню дорогу в дім Отця Небесного.
Від 1992 р. духовна діяльність о. Йосафата продовжувалася в Україні на відродженні переслідуваної Греко-Католицької Церкви: спочатку в новіціяті Крехівського монастиря, потім від 1994 до 1997 рр. як настоятель монастиря у Кристинополі (Червоноград), де тісно співпрацював з педагогами у вихованні студентської молоді.
У той же час о. Йосафат розпочав свої місійні подвиги в різних селах Західної України.
В 1997 р. став парохом церкви св. Андрія у Львові, у центрі давнього міста, де намагався сумлінно виконувати покладені на нього обов’язки.
Окремої уваги заслуговує редакторсько-видавнича діяльність о. Йосафата: ще як ігумен у Кристинополі він дописував на важливі теми для утвердження читачів у християнських переконаннях до журналів “Місіонар” і “Світло”. А коли був призначений головним редактором часопису «Місіонар” 1997 р., ще більше активізував свої можливості в тому плані, а крім того знаходив часу для духовної діяльності з різними категоріями людей.

З 2004 р. перебрав на себе нелегкий обов’язок докінчення будови церкви і монастиря в с. Бороняво на Закарпатті, де тисячі вірних сходяться на відпусти. Завдяки його надзвичайним зусиллям проект комплексу доходив майже до кінця.
Через ціле своє життя і священиче служіння о. Йосафат йшов, сповнений божеською енергією та згоряв ревністю за царство Боже, не раз здавалося, що йому не вистачає 24 години дня і що йому наче бракує пару рук і ніг, так що його не раз важко було провадити, начеб відчував, що йому не вистачить часу, щоб здійснити всі намічені плани.
В розгарі життя і праці застала його невиліковна і невблаганна недуга, яку він терпеливо переносив, сподіваючись, що зможе продовжити свою діяльність, та Господь покликав до себе Свого вірного слугу, щоб вже у небесному храмі він міг навіки Йому служити.
За час свого 33-літнього священичого служіння о. Йосафат вчинив багато для того, щоб Христос, Сонце Правди, заяснів у душах людей, багато подій його духовної праці записані в пам’яті людей, яким він допомагав благословенням, молитвою і працею, а Господь Бог їх записав у книзі його життя, щоб відкрити її на останньому суді, і дасть йому вічну нагороду, коли він почує потішаючі від Нього слова: «Слуго добрий, вірний, в малому ти був вірний, увійди до дому Отця Твого».
Прощаючись з о. Йосафатом, супроводимо його нашими молитвами, щоб Господь був йому милосердний, та благаємо його заступництва за нас перед престолом Всевишнього, щоб і ми з ним зустрілись в спільноті святих там, де нема ні болю, ні зітхання, а життя безконечне. Амінь.