7 липня виповнюється рік від смерті о. Ярослава Вовка. З цієї нагоди була відслужена заупокійна Служба Божа 29 червня в парафії св. Володимира у Вербасі, де він був парохом. Заупокійну св. Літургію служили о. Юліян Рац, парох у Старому Вербасі, о. Мирослав Кернишин, парох у Баня-Луці (БіГ) та о. Зиновій Вовк, парох у Вербасі. У Службі Божій брали участь парафіяни Вербасу, Старого Вербасу, Кули та Сремської Мітровиці.
Отець Ярослав Вовк народився 25 вересня 1943 року в Лішні (Боснія) у сім’ї Івана і Ольги (дів. Шевински) Вовк, які приїхали зі села Коропці (Україна) 1903 року. Його батько був ковалем, а мама - домогосподаркою. Ярослав Вовк мав двох братів: Стефана і Василя, і трьох сестер: Ярославу, Зиновію та Галю. У молодих роках він був веселий духом, але ніколи не забував духовних потреб, що привело до священичого покликання. До цього його підготував о. Фелікс ...... Ярослав вступив до Малої семінарії у Крижевцях і закінчив у Рієці. Після закінчення навчання у Малій семінарії вступив на богословіє, навчався від 1965 до 1972 року.

У 1972 році одружився з Анною Данько. У тому ж році владика Гавриїл Букатко висвятив його на диякона, а потім на священика у церкві свв. Петра і Павла в Лішні. Через деякий час декретом владики Букатка призначений на парафію у Жумберк (Хорватія), служив у місцях Мрзле Поле, Печно і Грабар. Крім греко-католицьких парафій обслуговував і римо-католицьку парафію Калє та декілька філіалів. Там народилося четверо дітей - Віра (1972), Зиновій (1974), який є священиком на парафії св. Володимира у Вербасі, Оксана (1977) і Леся (1978).
У той час життя в селах було дуже важким, під час зими дороги були непрохідні, але о. Ярослав Вовк завжди приходив на час. Велику підтримку йому давала паніматка Анна, котра виховувала дітей. Село не мало води, і о. Ярослав, бачивши необхідність, організував 1977 року акцію введення води по хатах.
1978 року о. Ярослав став капеланом у Руському Керестурі, де народилася дочка Лідія (1979), котра одружилася з Мирославом Кернишиним, який зараз є парохом у Баня-Луці (БіГ). Отець Макай завжди допомагав о. Ярославу.
15 серпня 1980 року о. Ярослав став парохом у Вербасі, в парафії св. Володимира. Вже 1982 року почав велику працю - будівництво нового парафіяльного дому. Два роки пізніше, 1984 року, будову було закінчено. До цієї справи були залучені всі парафіяни. Старий дім став парафіяльним громадським осередком, у першу чергу приміщенням для катехизації. У часі довгого служіння у Вербасі та Змаєві о. Ярослав кілька раз ремонтував і відновляв церкву. 1985 року народився син Ігор, який іде шляхом батька і брата.
1986 року виникла ідея будівництва нової церкви, однак, війна, що вибухла 1989 року, зупинила цей проект. Завдяки зусиллям о. Ярослава церква св. Володимира була відновлювана кілька разів: встановлено ізоляцію, нову черепицю на церкві та церковному залі, плитку в церкві і парафіяльному залі, нові вікна та двері і ще багато інших речей. Працював разом з своїми парафіянами. В цьому церковному залі взяв участь в організації філіалу Союзу українців та русинів у Вербасі, де був і членом. Розуміючи свою національну приналежність, з його ініціативи 2007 року встановлено пам’ятник у виді хреста жертвам Голодомору в Україні, який є єдиним у нашому екзархаті.
Окрім матеріальної роботи о. Ярослав дуже дбав за духовні потреби своїх парафіян, завжди був готовий сісти до сповідальниці і дати добру пораду каяннику. Завжди можна було бачити його в сповідальниці у відпустовому місці Водиці та на празниках наших та римо-католицьких парафій. Організував місії в церкві для парафіян, різні паломництва як до Водиці, до наших парафій, так і до парафій у Боснії та Хорватії. Ніколи не був лінивий допомогти своїм співбратам-священикам, заміняючи їх.
Знаючи побожність о. Ярослава та його нахил до духовного, о. Владислав Варґа порадив йому вступити до руху Фоколяринів. Пізніше члени цього марійського руху, а серед них і о. Ярослав, часто збиралися в церковному залі у Вербасі.




Крім духовних та матеріальних справ, допомагав у роботі «Карітасу». Знаючи, що хтось є в потребі, умів допомогти як не матеріально, то добрим словом. Вже з прибуттям до Вербасу почав заохочувати парафіян до збирання одежі та інших потрібних речей, пізніше організував парафіяльний філіал «Карітасу», розподіляв пакунки від благодійників, знаходив приміщення для дітей, що приїхали з Чорнобиля та вчинив багато інших харитативних вчинків. Мав ще багато планів, але, на жаль, важка хвороба зробила своє… Господь Бог 7 липня 2012 року забрав його до себе.
Похований 8 липня на центральному цвинтарі у Вербасі.
Вічна йому пам'ять! Блаженні, яких вибрав і прийняв Ти, Господи!