Виповнилося 435 років від дня смерті Івана Підкови

            Історична постать Івана Підкови є надзвичайно популярною серед українського народу і сьогодні. Пам’ятник цьому відомому гетьману українського козацтва у перші роки незалежності нашої держави встановлено на місці його страти у Львові.
За переказами сучасників, Іван Підкова походить з роду молдавських господарів і, за деякими свідченнями, був братом господаря. Коли він прибув на Січ, історія не знає. Вважають, що на Запоріжжі Іван Підкова з'явився у 1556 році, привівши зі собою цілий козацький полк. Водив козацькі флотилії самостійно і спалював передмістя татарських приморських поселень. Очолювані ним козацькі загони завдали поразок татарам під Очаковим, Кафою, Козловим.

Мав рідкісну фізичну силу i надзвичайний зріст, запросто ламав руками підкови (за це запорожці прозвали його Підковою), міг зупинити віз, запряжений шістьма кіньми, ухопивши його за заднє колесо, волячим рогом пробивав дубові ворота. Певний час був запорізьким гетьманом.
Бував він і в морських походах до кримських берегів та визволяв з полону побратимів-січовиків. Поголос про нього як про одного з най тямовитих командирів досяг Молдови, і частина боярів та простого люду покладала на нього надію, як на рятівника від турецької неволі.
У Немирові (за ін. даними – Кам’янці-Подільському) Іван Підкова був по-зрадницьки схоплений польськими жовнірами за наказом брацлавського воєводи Збаразького і відправлений до Варшави. Король наказав кинути йoго до в’язниці. Король хотів ще під час сейму стратити Підкову, але не міг, бо шляхта була проти. У Львові на вимогу султана Мурада III Підкову було таки страчено.




Івана Підкову стратили у Львові 16 червня 1578 року за рішенням короля. Страчено в присутності великої кількості народу і турецьких послів на Ринковій площі. Поховано в місцевій Успенській церкві. Незабаром козаки викрали і перевезли його останки до Канева, де поховали в одному з православних монастирів.
Та, з усім тим, у пам'яті народній Іванові Підкові пощастило значно більше, ніж багатьом іншим гетьманам, які й довше жили і звитяжне воювали. Його й досі шанують в Україні як народного героя.
Народ пам’ятав і пам’ятає свого героя, буде він вічно жити у козацьких думах і піснях.