Головними ознаками нашого українського народу та його самобутності є наші українські традиції, обряди, мелодійні народні пісні й танці. А чи не найяскравішою ознакою є наша українська народна вишивка. Вишивання хрестиком - давня народна традиція. Вишиванки, рушники, скатертини, прикрашена вишивкою постіль - з давніх-давен слугували своєрідним оберегом української оселі. В кожну вишивку жінки вкладали часточку власної душі, свою майстерність і любов.

Віддавна саме вишивка об’єднувала українське жіноцтво. В Сремській Мітровиці ця традиція живе і до сьогодні. Тут, при ТПКУ «Коломийка», успішно працює гурток вишивання. Про роботу цього гуртка ми дізналися від його керівника Софії Писанюк, яка розказує, що жінки з давніх-давен вишивали для церкви. А у 2004 році організували вишивальний гурток при Товаристві «Коломийка». Вишивали рушники для церкви Вознесіння Господнього, а також для Товариства «Коломийка». Для членів Товариства вишивали деталі до народних костюмів.
- Вишиваємо хрестиком, різними кольорами. Колись вишивали низинкою, заповнювали квіти, а тепер найбільше вишиваємо хрестиком. Колись нитки і полотно привозили з України, тепер у нас в Сремській Мітровиці можна купити. Орнаменти для вишивок беремо з книжок, зі старих вишиванок, додаємо дещо свого і виходять гарні вишивки. Тепер, після короткої перерви, знову починаємо збиратися у нашому гуртку, хочемо і молодих жінок зацікавити. Ми, жінки, вишиваємо і співаємо наших пісень, а чоловіки сидять, розмовляють. Як треба було за короткий час вишити рушники, то ми вишивали і вночі. Але як щось любиш робити, то нічого не є тяжко. До церкви вишивали комплекти вишиття синього, зеленого кольорів, різнокольоровий комплект вишиття. У вишивальному гуртку збирається понад 12 жінок, які завжди домовляються і розподілюють вишивання між собою, - каже Софія Писанюк.
Вишивання - своєрідне захоплення, яке, за словами Софії, передалося їй у спадок від мами. Софія Писанюк народилася і дитячі роки провела в Прняворі в Боснії. У 1956 році разом із батьками переїхала з Боснії до Шашінців. Незадовго вийшла заміж за Івана Писанюка і переселилася до Сремської Мітровиці. Тут, у Сремській Мітровиці, українці завжди разом відзначали свята, організовували вечорниці та ігранки. Пізніше було організовано КМТ «Коломийка». Софія разом з жінками із гуртка також співає у співочій групі «Коломийки».
У Софії та Івана Писанюків два сини - Василь і Петро, і п’ятеро внуків. Софія каже, що любов до вишивки успадкувала її онука, яка живе в Канаді. Софія розказує, що вишивати завжди любила. Займалася також іншими видами рукоділля, такими як гаптування, в’язання, плетення, але найбільше любить вишивання. Що б не робила, чим би не займалася, а обов’язково візьме голку і нитку в руки і почне вишивати.
Українська вишивка являє собою величезний національний спадок. У ній відображена українська співуча душа, відображені традиції і обряди нашого народу. Як звучить у «Пісні про рушник»:
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.