Різдво весь християнський світ святкує на честь великої події - народження понад дві тисячі літ тому в яслах на околиці палестинського містечка Вифлеєма Спасителя людства. Про це на весь світ сповістила зоря на небі й дала надію всім нам на спасіння. Відтоді щороку всі християни відзначають цей день із молитвами і колядками, славлячи Новонародженого. Але кожен народ святкує Різдво по-своєму, відповідно до вікових традицій. Традиційне українське Різдво в Карпатах вирізняється особливим багатством народних повір'їв, звичаїв та обрядів.

У дні Різдвяних свят тут ще й досі вірять у неймовірні чудеса та надприродних істот. Буцімто, в цей час розкриваються небеса, вода перемінюється у вино, а в домашніх тварин прокидається дар розмовляти людською мовою. Водночас протягом цієї перехідної пори року до осель навертаються душі померлих й активізується всіляка "нечиста" сила, а також пов'язані з нею чаклуни та відьми.
Найнебезпечнішою порою вважалася ніч перед Різдвом - Різдвяна ніч. Згідно з гуцульськими повір'ями, цієї пори на людей чатували юди, посланці Сатани, щоби "водити чоловіка цілу ніч у безвісти". На Різдво до худоби навідувалися чорти і так заганяли її, що бідолашні тварини від знемоги падали на місці або ж принаймні неабияк худнули.
Повір'я про активізацію на Святки чортів, злих духів та іншої "нечистої" сили колись побутували на всіх українських землях. Розгул персонажів народної демонології, зокрема чорта, у Різдвяну ніч яскраво змальовано у знаменитій повісті Миколи Гоголя "Ніч перед Різдвом". Однак лише у Карпатах колізії й персонажі цього твору й досі сприймаються як майже ймовірні.
Щоби вберегтися Різдвяної ночі від "нечистої" сили та чаклунств, наші люди споконвіку вдавалися до різних магічних дійств, запозичених колись давно з арсеналу справжніх магів: ворожбитів, примівників та ін. Однак найпевнішим засобом протидії силам зла вважалося неухильне дотримання цієї пори старовинних звичаїв й обрядів.
Головним ритуалом Різдвяних свят в українців вважалася колективна родинна вечеря на різдвяний Святвечір. Вона присвячувалася душам померлих родичів і предків, що, за народними віруваннями, приходили на цю "тайну вечеру". Прихід цих особливих адресатів пожертви досягався через їхнє закликання на трапезу. В гуцулів перед початком трапези на Святий вечір глава родини, ґазда, брав зі столу миску з усіма святвечірніми стравами й, передаючи її кому-небудь із домашніх, тут же, за столом, запрошував на вечерю "божих і грішних душ", з тим щоби "вони на тім світі так вечеряли, як ми тут".
Це символічне жертвоприношення закріпилося в різдвяній обрядовості у вигляді ряду характерних звичаїв, як-от: тримати порожнім одне місце за святковим столом, накривати на стіл на одну особу більше, ніж є присутніх тощо. Поширеним є звичай зоставляти після різдвяної вечері весь посуд із залишками страв на столі на всю ніч - із вірою, що вночі прийдуть на трапезу душі померлих предків.
У зв'язку зі значимістю ритуальної різдвяної вечері-трапези велику увагу приділяли приготуванню обрядових страв. Різдвяне меню на Буковині зазвичай складалося з 12 страв. Обов'язково варили кутю, яку тут називали "пшеничкою"; її підсолоджували медом і додавали горіхи та перетертий мак. У народному календарі Буковини, складеному і виданому 1875 р., перераховано страви, які готували до святкової вечері місцеві господині: пшениця (так традиційно називалася в українців Карпат і Прикарпаття кутя), галушки, боби, пироги, квасоля, печериці, сливи (чорнослив), риба, сушені овочі. Також буковинки пекли пироги, книші з маком, із капустою, із горохом та ін. Страви накладали на застелений скатертиною стіл, під яку попередньо вистеляли сіно. Основні різдвяні страви - кутя-пшениця, пироги-вареники, голубці, риба - збереглися в ритуальній кухні буковинців до наших днів.

Із дотриманням старовинних звичаїв накривають на різдвяний стіл у наші дні у гуцульському селі Довгопіллі над Білим Черемошем, на Путильщині. Попередньо на стіл настеляють сіно, яке накривають обрусом, перев'язаним червоною ниткою (від злих сил та злого ока). На столі має бути 12 страв, серед яких обов'язковими є кутя-пшениця, гриби, вареники з начинкою (наприклад, із маком), голубці, риба, узвар; також готують фасульки (квасолю), салат із бурячка. Примітно, що старожитньої традиції намагаються дотримуватися і в приміських селах під Чернівцями, жителі яких значною мірою перейняли урбанізований спосіб життя. Ось який вигляд має різдвяний стіл у приміському селі Заволоці. Під скатертину, скраю столу, кладеться жмут сіна. Основною стравою, як і скрізь, є варена пшениця,

приправлена цукром або медом, а також меленим горіхом і маком. Обов'язковими є гриби та узвар із сухофруктів. До традиційних страв також належать колочена фасоля, варений біб, вареники з капустою та з картоплею, смажена риба, оселедець. Не обходиться різдвяна вечеря, як і жодне народне свято, без голубців (або, як тут кажуть, голобців) - звісно, пісних. Ще на стіл накладають салат із бурячка з грибами, а хороші господині можуть почастувати свою родину пампушками з вишневою начинкою.
Ритуальні страви, які готували на Святий вечір у гірських і центральних районах Чернівецької області, за винятком місцевих, були загалом характерні для різдвяного столу й на Бессарабській Буковині.
Святковий стіл у Різдвяну ніч набував тимчасового статусу домашнього вівтаря-жертовника, у зв'язку з чим усе, що на ньому знаходилося, теж набувало магічного характеру. Переважна більшість магічних дійств, до яких вдавалися носії традиції на Святий вечір, були покликані сприяти родючості і плодючості всього, на чому ґрунтувався достаток родини: ріллі, садовини, худоби, домашньої птиці, бджіл тощо. Ці обряди здебільшого вже не збереглися до нашого часу.
Зате після завершення трапези у буковинців, як і сто літ тому, прийнято ходити з вечерею до родичів і сусідів. І поки житиме ця гарна традиція в нашім народі, доти і стоятиме наш український світ.